Городоцька центральна районна бібліотека

  Віртуальна виставка  


  ГОЛОВНА
  ІСТОРІЯ
  ТВОРЧІ АКЦІІ
  ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА
  КОРИСТУВАЧАМ
  СТРУКТУРА ЦРБ
  ДИТЯЧА БІБЛІОТЕКА
  ФІЛІЇ
  ІНТЕРНЕТ ЦЕНТР
  НАШІ ВИДАННЯ
  ПРО НАС ПИШУТЬ
  КРАЄЗНАВСТВО
  НОВІ НАДХОДЖЕННЯ
  СПОНСОРИ
  ГАЛЕРЕЯ


Написати лист

Мелодії рідного дому
(Солотковська Ніна Миколаївна)


 Поезіє… До твого лона припадаю. Прихиляюсь до тебе, як до теплих материнських грудей. П’ю тебе, як джерельну чисту воду у дні спеки і нагоди. Інколи торкаюсь твоїх струн і вони щиро й ніжно бринять у серці.
 Поезіє… Ти мені щира порадниця і подруга, скільки горя з тобою поділено наодинці. Тільки ти, моя вірна незрима супутниця, йдеш поруч зі мною усе моє свідоме життя. Ти народжуєш слово, даєш силу, кличеш до правди і добра. Ти просто допомагаєш жити.

Н. Солотковська   

Ніна Миколаївна Солотковська

 (30.ХІІ.1954—23.01.2006)
 Ніна Миколаївна народилась 30 грудня 1954 року в селі Бедриківці Городоцького району. Закінчила Київський державний інститут культури за спеціальністю "Бібліотекознавство і бібліографія".
 Досконала теоретична вузівська підготовка, набутий практичний досвід та особисті якості стали закономірним підґрунтям для поступового професійного та кар'єрного зростання: 1976 р. — бібліотекар — каталогізатор Городоцької ЦРБ, 1980 р. — старший бібліограф ЦРБ, 1983 р. — заступник директора ЦБС, 1989 р. — директор Городоцької ЦБС.
 Вся фахова діяльність Ніни Миколаївни пов'язана з Городоцькою централізованою бібліотечною системою, її роботою як у часи стабільності, так і у складний період перебудови та становлення української державності. В 2004 році Ніна Миколаївна взяла участь у конкурсі проектів "Інтернет для читачів публічних бібліотек (LЕАР-ІУ)» оголошеним Відділом преси, освіти та культури Посольства США в Україні, який дав можливість створення в Городоцькій ЦРБ інтернет-центру.
 Маючи поетичну душу Ніна Миколаївна об'єднала поетів Городоччини в одну літературну студію «Відродження» при центральній районній бібліотеці і була її незмінним керівником понад десять років.


 Як талановитий. Чутливий лірик вона відома далеко не всім.

 В цьому році їй би виповнилось 55 років. Саме на такому професійному і творчому злеті і пішла вона з життя 23 січня 2006 року.

 Пропонуємо вашій увазі добірку віршів під щепетливою назвою «Мелодії рідного дому» і сподіваємось, що подані поезії вам сподобаються.

"Сумними вікнами печалиться хатина"

Сумними вікнами печалиться хатина,
Як одинока бідна сирота.
Зростала тут уся моя родина,
Була в оселі вся моя рідня.

Тут мама м’ятою одвірки прикрашала
Плекала п’ятеро дітей.
І на порозі нас благословляла,
Щоб гідними були серед людей.
На батькових міцних колінах,
Як пташенята ми всідалися малі.
І пісня не вміщалася у стінах
А солов’їно лилась по селі.

І зранку на зеленому подвір’ї
Всміхались росяні стежки,
Співали свою пісню півні,
До праці ми ставали залюбки.

Було життя і дихала оселя…
Любисток сонячно зростав
Пройшли роки…Вдяглася в зморшки стеля
І пісню тут ніхто вже не співав.



Пахне вітер зорями далекими.
Мрійний ранок з купелі встає
Я йду на побачення з лелеками.
Де туман тихий спокій снує.
На шовковім роздоллі лану,
Де пишаються трави росами —
Я покличу їх із лиману,
І піднімуся ген над покосами.
Ой лелеки, мої ви лелеки,
Дитинства мого милі птахи,
Не летіть ви від мене далеко,
Живіть тут в моїй хаті над дахом
Усміхнулась хмаринка на небі,
Доспівав туман колисанку.
Така вже у серця потреба -
Зустріти лелек на світанку.

Пісня про рідну матір

На краю рідного села
Мене матуся зустрічала -
Холодним подихом зими
Веселим усміхом весни.

І літом теплим мама зустрічає,
І вітром ніжним мама обіймає.
В осіннім співі журавлів
Я чую мамин рідний спів.

- О мамо, мамо, повернись!
- О мамо, мамо отзовись!
Й долина шепче, сповнена життя :
« Звідти немає вороття».

Дитинством пахне поле у селі…
Я знову прошу дива у землі:
«О земле, як благаю до нестями:
Верни мені матусю з небуття.»
А ти всміхаєшся замріяно з граніту
— Здраствуй, матусю, — шепочу я тобі.
І небо загойдалося над світом,
І голос твій я чую у собі.

І мої руки, наче твої руки,
І голос мій, неначе голос твій,
Скорботу вічної розлуки
Розносить сумно зоревій.

— О мамо, мамо, повернись!
— О мамо, мамо, одзовись!
Й долина шепче сповнена життя:
«Звідти немає вороття».

З неопублікованого


Україні
Україно, плачу слізьми за тобою,
Як Леся плакала в свій час.
І серце облавається журбою,
Як мучився, карався твій Тарас.

Твій геній, син і твоє сонце
Твоє сумління, радість і хвала
В пустині чужини, через німе віконце
Молитву Богу слав, щоб ти була жива.
Я плачу за тобою думами Тараса
Співаю пісню словами Кобзаря.
Моя царівно, ти Землі окраса
Яскраво світить ще твоя зоря.

Чорнобилем поранена у груди
Ти вознесешся із кровавлених колін
І «не присплять тебе лікаві змії-люди»
Лунатиме над світом твій величний гімн.

Спомин

Біжать кудись, за переліс дороги…
Сміються долини у соних ярах.
Я такої ще не бачила тривоги
У твоїх замріяних очах.

Я такого видива не бачила,
Як плекала казка дивину.
Щоб весна цій осені пробачила
За любов мою і за твою.

Щоб дерева тихим шепотінням
Колисали небо на своїх гіллях.
І спокійні зорі в місячнім промінні
Відбирали спокій у моїх очах.

Щоб тополя, вперше біля дому,
Постелила долі золоті листки.
Ти прилинь, коханий, і до мого двору
Я тебе шукаю. Де тебе знайти ?!

Як заповіт залишила Ніна Миколаївна свій останній вірш, який був написанний передень смертю і надрукований в газеті «Городоцький вісник».

Не сваріться
люди…


Не сваріться люди!
Україна плаче.
Розпластаєте крила доброти.
Нехай світ почує
І хай світ побачить,
Що ми Українці, що ми є брати.

Не сваріться люди!
А огляньте зором
Як навкіл сумує матінка-Земля
Плаче Україна від біди і горя –
Бур’яновим лісом вкрилися поля.

І війни не було
Й не гули гармати …
А розвалин повно навкруги
І як знак «прогресу»
Гарні банкомати
Та кому зарплату віддають вони?

Не сваріться люди!
Україна плаче,
Що в далекі землі
Подались сини
На шматочок хліба дітям заробляти
У німих обіймах чужини.

В нас єдине серце –
Рідна Україна
В нас душа єдина –
Ми народ її.
Хай вона всміхнеться
Співом солов’їним
І врожаєм гарним
На своїй землі!
Городоцька ЦРБ