
ГОЛОВНА ІСТОРІЯ ТВОРЧІ АКЦІІ ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА КОРИСТУВАЧАМ СТРУКТУРА ЦРБ ДИТЯЧА БІБЛІОТЕКА ФІЛІЇ ІНТЕРНЕТ ЦЕНТР НАШІ ВИДАННЯ ПРО НАС ПИШУТЬ КРАЄЗНАВСТВО НОВІ НАДХОДЖЕННЯ СПОНСОРИ ГАЛЕРЕЯ
![]()
|
Мелодії рідного дому
(Солотковська Ніна Миколаївна) ![]() Поезіє… До твого лона припадаю. Прихиляюсь до тебе, як до теплих материнських грудей. П’ю тебе, як джерельну чисту воду у дні спеки і нагоди. Інколи торкаюсь твоїх струн і вони щиро й ніжно бринять у серці. Поезіє… Ти мені щира порадниця і подруга, скільки горя з тобою поділено наодинці. Тільки ти, моя вірна незрима супутниця, йдеш поруч зі мною усе моє свідоме життя. Ти народжуєш слово, даєш силу, кличеш до правди і добра. Ти просто допомагаєш жити. Н. Солотковська
Ніна Миколаївна Солотковська
(30.ХІІ.1954—23.01.2006) Ніна Миколаївна народилась 30 грудня 1954 року в селі Бедриківці Городоцького району. Закінчила Київський державний інститут культури за спеціальністю "Бібліотекознавство і бібліографія". Досконала теоретична вузівська підготовка, набутий практичний досвід та особисті якості стали закономірним підґрунтям для поступового професійного та кар'єрного зростання: 1976 р. — бібліотекар — каталогізатор Городоцької ЦРБ, 1980 р. — старший бібліограф ЦРБ, 1983 р. — заступник директора ЦБС, 1989 р. — директор Городоцької ЦБС. Вся фахова діяльність Ніни Миколаївни пов'язана з Городоцькою централізованою бібліотечною системою, її роботою як у часи стабільності, так і у складний період перебудови та становлення української державності. В 2004 році Ніна Миколаївна взяла участь у конкурсі проектів "Інтернет для читачів публічних бібліотек (LЕАР-ІУ)» оголошеним Відділом преси, освіти та культури Посольства США в Україні, який дав можливість створення в Городоцькій ЦРБ інтернет-центру. Маючи поетичну душу Ніна Миколаївна об'єднала поетів Городоччини в одну літературну студію «Відродження» при центральній районній бібліотеці і була її незмінним керівником понад десять років. Як талановитий. Чутливий лірик вона відома далеко не всім. В цьому році їй би виповнилось 55 років. Саме на такому професійному і творчому злеті і пішла вона з життя 23 січня 2006 року. Пропонуємо вашій увазі добірку віршів під щепетливою назвою «Мелодії рідного дому» і сподіваємось, що подані поезії вам сподобаються.
"Сумними вікнами печалиться хатина"
Сумними вікнами печалиться хатина, Як одинока бідна сирота. Зростала тут уся моя родина, Була в оселі вся моя рідня. Тут мама м’ятою одвірки прикрашала Плекала п’ятеро дітей. І на порозі нас благословляла, Щоб гідними були серед людей. На батькових міцних колінах, Як пташенята ми всідалися малі. І пісня не вміщалася у стінах А солов’їно лилась по селі. І зранку на зеленому подвір’ї Всміхались росяні стежки, Співали свою пісню півні, До праці ми ставали залюбки. Було життя і дихала оселя… Любисток сонячно зростав Пройшли роки…Вдяглася в зморшки стеля І пісню тут ніхто вже не співав. Пахне вітер зорями далекими. Мрійний ранок з купелі встає Я йду на побачення з лелеками. Де туман тихий спокій снує. На шовковім роздоллі лану, Де пишаються трави росами — Я покличу їх із лиману, І піднімуся ген над покосами. Ой лелеки, мої ви лелеки, Дитинства мого милі птахи, Не летіть ви від мене далеко, Живіть тут в моїй хаті над дахом Усміхнулась хмаринка на небі, Доспівав туман колисанку. Така вже у серця потреба - Зустріти лелек на світанку. Пісня про рідну матір На краю рідного села Мене матуся зустрічала - Холодним подихом зими Веселим усміхом весни. І літом теплим мама зустрічає, І вітром ніжним мама обіймає. В осіннім співі журавлів Я чую мамин рідний спів. - О мамо, мамо, повернись! - О мамо, мамо отзовись! Й долина шепче, сповнена життя : « Звідти немає вороття». Дитинством пахне поле у селі… Я знову прошу дива у землі: «О земле, як благаю до нестями: Верни мені матусю з небуття.» А ти всміхаєшся замріяно з граніту — Здраствуй, матусю, — шепочу я тобі. І небо загойдалося над світом, І голос твій я чую у собі. І мої руки, наче твої руки, І голос мій, неначе голос твій, Скорботу вічної розлуки Розносить сумно зоревій. — О мамо, мамо, повернись! — О мамо, мамо, одзовись! Й долина шепче сповнена життя: «Звідти немає вороття». З неопублікованого Україні Україно, плачу слізьми за тобою, Як Леся плакала в свій час. І серце облавається журбою, Як мучився, карався твій Тарас. Твій геній, син і твоє сонце Твоє сумління, радість і хвала В пустині чужини, через німе віконце Молитву Богу слав, щоб ти була жива. Я плачу за тобою думами Тараса Співаю пісню словами Кобзаря. Моя царівно, ти Землі окраса Яскраво світить ще твоя зоря. Чорнобилем поранена у груди Ти вознесешся із кровавлених колін І «не присплять тебе лікаві змії-люди» Лунатиме над світом твій величний гімн. Спомин Біжать кудись, за переліс дороги… Сміються долини у соних ярах. Я такої ще не бачила тривоги У твоїх замріяних очах. Я такого видива не бачила, Як плекала казка дивину. Щоб весна цій осені пробачила За любов мою і за твою. Щоб дерева тихим шепотінням Колисали небо на своїх гіллях. І спокійні зорі в місячнім промінні Відбирали спокій у моїх очах. Щоб тополя, вперше біля дому, Постелила долі золоті листки. Ти прилинь, коханий, і до мого двору Я тебе шукаю. Де тебе знайти ?! Як заповіт залишила Ніна Миколаївна свій останній вірш, який був написанний передень смертю і надрукований в газеті «Городоцький вісник». Не сваріться Не сваріться люди! Україна плаче. Розпластаєте крила доброти. Нехай світ почує І хай світ побачить, Що ми Українці, що ми є брати. Не сваріться люди! А огляньте зором Як навкіл сумує матінка-Земля Плаче Україна від біди і горя – Бур’яновим лісом вкрилися поля. І війни не було Й не гули гармати … А розвалин повно навкруги І як знак «прогресу» Гарні банкомати Та кому зарплату віддають вони? Не сваріться люди! Україна плаче, Що в далекі землі Подались сини На шматочок хліба дітям заробляти У німих обіймах чужини. В нас єдине серце – Рідна Україна В нас душа єдина – Ми народ її. Хай вона всміхнеться Співом солов’їним І врожаєм гарним На своїй землі! |
|