Городок – місто районного підпорядкування ( з 1957 року), центр однойменного району. Розташоване на горбистих берегах річки Смотрич при вкладанні в неї протоки річки Тростянка.
 Площа міста 1657, 5 га. населення – 17.8 тис. чоловік.
 Щедрі природні умови роблять місто особливо мальовничим. Кліматичні умови сприяли розвитку на її підзолених чорноземах. Опадів 540 мм.на рік, пересічна температура січня – 6 градусів, липня + 19 градусів. Серед корисних копалин в районі переважають піски, вапняки. Глина, мінеральні води.
 Територія сучасного міста була заселена з давніх часів, про що свідчать виявлені тут рештки поселення трипільської культури ІІІ тисячоліття до н.е., кілька поховань доби бронзи ІІ тисячоліття до н.е. та 27 житлових і господарських споруд ранньослов’янського поселення VІ–VІІ ст.н.е.

 Городок відноситься до числа найдавніших поселень Поділля, які зафіксували чисельні історичні джерела та археологічні дослідження.
 Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 липня 2001 року Городок внесено до списку історичних населених міст України і офіційною датою заснування міста рахується 1362 рік.
 Першою письмовою згадкою про Городок в історичних джерелах була в 1362 р., коли литовський князь Ф. Корютович, передав його разом з кількома силами шляхтечу-землевласнику Бедриху.Звідси і назва - Бедрихів-Городок. В актах ХV ст. поселення значиться під назвами Городок, Грудек, Грудок. З кінця ХV ст. Бедрихів-Городок належав магнатам Надворським і до кінця першої половини ХV Іст. називався Новодвором.
 На початку 50-х рр. ХV Іст у городку зводиться замок. Який стає оплотом захисту міста та його околиць від татарських нападів, в результаті яких Городок досить постраждав у 1550 р. Він був повністю розорений. Жителі відбудували його і від тоді знову називається Городком.
 Завдяки вигідному географічному розташуванню на важливому торговельному шляху з Брацлавщини в Коломию Городок поступово зростав . У 1570 році тут налічувалося 196 будинків, проживало 980 осіб чоловічої статті. Переважна населення займалася землеробством, а невелика частина – ремеслом.
 З кінця ХVІ ст. Городок належав польським магнатам Замайським, які володіли ним протягом майже двох століть.
 Міське населення зазнавало нестерпного національного і релігійного гніту.
 У відповідь народні маси Поділля піднімаються на боротьбу. Так в 1594-1596 роках відбулось селянсько-козацьке повстання під проводом Северина Наливайка, яке охопило значну територію Поділля ,Молдови, Білорусії. В його загонах були мешканці Городка та Сатанова. ХVІ І ст.
 Не залишився Городок й осторонь подій Визвольної війни 1648-1654 рр. В серпні 1648 р. Він був звільнений з-під шляхетської влади козацькими військами та селянсько-міщанськими загонами на чолі з М.Кривоносом.
 Головною силою народно-визвольної війни було селянство, яке прагнуло знищити кріпацтво і національний гніт. Поповнили повстання загони і жителі Городка, Сатанова та навколишніх сіл. Про це свідчить великий загін сформований в Городку на чолі з Петрусем. На початку 1649 року Лівобережна і майже вся Правобережна Україна були визволені від польських і українських феодалів, влада фактично перейшла до рук козацької старшини.

 У травні 1653 року з 30-тисячною армією Богдан Хмельницький прибув на Поділля. Зупинившись під Кам’янець – Подільським на оринінському полі, він вирішив не втрачати сил і часу на облогу Кам’янецької фортеці. Звідтіля вирушив до Городка-Бедрихівського, взяв штурмом фортецю і з головним військом став табором між містом і Бедриківцями. Ним Були визволенні Маниківці, Ярмолинці, Смотрич, Зінків, Китайгород, Сатанів, Скала, та інші міста.
 З – під Городка Хмельницький вислав кілька полків на допомогу І. Богуну для переслідування польської шляхти, що тікала після розгрому польських військ під Монастирищем.
 Тут він отримав звістку про смерть свого сина Тимофія, який загинув у Молдавії.
 Саме 20 червня 1653 року під Городком сталася історична подія, котра можливо, на віки визначила б долю України. Через допущені політичні помилки та прорахунки і в силу несправедливих обставин стався масовий протестний виступ козаків проти гетьмана. Зважаючи на серйозність моменту, ним та старшинською радою було прийнято рішення “повертатись назад і за ляхами не гнатися”. Наступного дня (21 чевня) військо знялося і подалося на схід України. Провал наступу позбавив сприятливого шансу перемоги над поневолювачами і домогтися возз’єднання етноукраїнських земель в національну державу.
 Удруге Б. Хмельницький був в Городку восени 1653 року після оточення під Жванцем польсько – шляхетського війська на чолі з королем Яном Казимиром. Польське військо терпіло поразку, однак від повного розгрому його врятував кримський хан Іслам Сірей, який, будучи союзником Б. Хмельницького, зрадив його і уклав угоду з польським королем. Б. Хмельницький не взяв участі у переговорах, і з Гусятина, де була йог8о ставка, через Сатанів, Городок, Меджибіж, Летичів поспішав до Переяслава. Там відбулася зустріч з посольством російського уряду та історична Рада.
 У серпні 1655 р. гетьман Б. Хмельницький разом з російськими військами, очолюваними воєводою В. Батуріним, знову прибув в Городок. Звідси він здійснив свій останній похід на Львів. Поділля вдруге було очищене від шляхетських загонів.
 Місто неодноразово переходило із рук в руки і значно спустошилося.
 Після закінчення війни власникам Городка довелося прикласти багато зусиль, щоб відбудувати місто, відновити благополуччя його жителів. Вони організовують масове переселення сюди селян з других районів України та Польщі. В XVII ст. Городок отримує магдебурзьке право.
 З 1672 по 1699 роки Городок перебуває під п’ятою турецьких яничарів. Земля знову була спустошена і обезлюднень.
 І знову прийшла польська шляхта. Національне гноблення та релігійні утиски викликали масовий відплив місцевого населення до Слобожанщини.
 Ось прийшлось ще раз панам закликати на свої землі селян з західних районів України (Галичини та Волині) та з самої Польші, звільняючи селян на 10 – 20 років від сплати різних податків. Та, не дотримавши обіцяного строку, шляхта знову закріпачувала своїх переселенців. В 1702 році на Правобережній Україні сталося народне повстання. Його керівниками були наказний гетьман Самусь, полковник А. Абазин. Багато жителів Городка приєдналися до загонів Федора Шпака, що діяли в районі Дунаєвець, Сатанова, Городка, Старокостянтинова. Багато міщан влилися до селянсько – гайдамацького повстання 1734 року під керівництвом Медведя ( Медведенка), які нищили шляхту на Поділлі.
 Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії, Городок в липні 1795 року стає повітовим містечком Подільського намісництва. Права містечка Городок отримав за королівською грамотою 15 травня 1786 року, а через 10 років 22 січня 1796 року Городку дано герб: в центрі червоного поля була розміщена срібна стіна по обидва боки від якої височіли золоті гори.
 В XVIII ст.. Городок складався із “старого” і “нового” міста. До 1795 р. серед населення міста значно переважали католики. В Городку були два костьоли, монастир і церква Св. Георгія – мученика.
 Місто славилось своїм монастирем франкцісканців, який засновано у 1737 р. Замайськими, а трохи раніше в 1732 р. тут споруджується костьол Св. Анни.
 У 1774 р. у м. Городок було запрошено орден “сестри милосердя”. За майські збудували для цього ордену шпиталь. В обов’язки монахинь входив догляд за хворими. В 1782 р. будується костьол Св. Станіслава.

> В 1837 р. Городок купив польський промисловець барон Гейсмар і через 5 років збудував другий в Україні цукровий завод. В 1850 р. почали діяти цехи майстерні нинішнього верстатобудівного заводу. В 1893 р. А. А. Єфімов побудував завод на якому працювало приблизно 30 чоловік.
 В 1894 р. налічувалось 6 цегляних, 4 черепичних, 4 гончарних, 10 шкіряних, канатний, свічково – восковий заводи, 23 ремісничні підприємства.
 Славився Городок фабрикою розкрашування фарфору. В 1859 – 1865 рр. фарфорові предмети привозили з Богемії (Карлових Вар і Праги), в м. Городок. Торгові ряди. Кінець ХІХ ст.
 Городку їх позолочували і розписували, а звідси відправляли в Росію і за кордон з маркою “Городок”.
 В 1866 р. в містечку проживало 4061 чоловік і налічувалося 660 дворів.

 Початок ХХ ст. принесло місту і зростання, і нові потрясіння та випробовування. Революційні події, що розгорнулися в січні 1905 року в Петербурзі, накотились і на Поділля у тому числі на Городоччину.
 За історичними даними, у цей час у місті проживали 1842 особи православної віри, 2688 – католицької, 3325 – іудейської. Трудящі Городка швидко відгукнулись на події, що відбувались у 19005 – 19007 рр., так в жовтні 1905 р. застрайкували 64 чоловіка кравецьких майстерень, вимагаючи скорочення робочого дня і збільшення зарплати. В 1906 році в місті виникла і діяла перша на Поділлі більшовицького напрямку група РСДРП, яка себе іменувала “Міська група Російської соціал – демократичної робочої партії”.
 В 1909 році в місті нараховувалось вже 655 робітників, а сума річного виробництва продукції становила 110 тис. крб. Відкрито 85 крамниць, раз на два тижні відбувались ярмарки, а кожного вівторка – базар.
 В 1911 році в місті проживало біля 11 тис. жителів та нараховувалось 1237 будинків.

 На західній околиці Городка знаходиться велика могила, яка з плином часу перетворилася на земляний насип. А нещодавно під час будівельних робіт її перекопали. Будівельники були вражені: їхнім очам відкрилася велика кількість людських кісток.
 Місцеві старожили розповідають, що в цій могилі покояться австрійські солдати, які загинули під час бою між австрійським та російськими військами у 1914 році. Як і в будь – якому бою, були людські втрати. Австрійців поховали на полі бою у братській могилі. Як розповідають, могила була дуже великою, адже тут знищено декілька тисяч австрійців. Городчани згадують, що в захованні трупів австрійських вояків брали участь жителі міста та навколишніх сіл.
 Як вдалося встановити історикам, дійсно 2 серпня 1914 року під Городком була розгромлена австрійська артилерійська дивізія. Це був перший бій на Поділлі між австрійськими та російськими військами. Ось як описує ці події генерал Олександр Брусилов, командуючий південно – західним фронтом: “Наша дивізія була підтримана чотирма ротами піхоти, котрі були дані їй тимчасово. Для зустрічі противника, який підходив до Городка, наша піхота зайняла околицю села, а також підвищення, що було поблизу, маючи за виступом за лівим флангом Кавказьку козацьку бригаду.
 Австрійська піхота, підійшовши до Городка, розгорнула військову колону і без розвідки понеслася в атаку на нашу піхоту. Російські війська артилерією, а потім і рушничним вогнем зустріли цю хоробру, але безумну атаку. Наші кулемети почали обстрілювати австрійців з флангів, а кавказькі козаки вдарили по них із флангів з тилу. Результат цієї атаки був для австрійців трагічним: трупи вбитих людей та коней залишилися на полі бою. А залишки цієї дивізії кинулися навтьоки. Розпоряджався цим боєм генерал – майор Павлов”.
 У 1921 році в Городку виник партійний, а згодом – комсомольський осередки. В 1921 р. в Городку були відкриті українська, польська і єврейська школи для дорослих.
 В січні 1918 року в Городку було встановлено Радянську владу і організовано ревком.
 5 травня 1922 року в Городку створюється колективне сільськогосподарське кооперативне товариство “РІЛЛЯ”. Головою правління було обрано Б. А. Балуха. В роки колективізації воно було перетворене в колгосп “Серп і молот” на чолі з В. С . Морозом.
 Розвивалась і промисловість міста. Розширювались потужні підприємства.
 У 1926 році стає до ладу створений на базі колишньої майстерні механічний завод, якому згодом присвоєне ім’я Ф. Є. Дзержинського.
 В 1930 році була організована і вступила в дію перша в районі Городоцька МТС.
 В 1926 році нова школа фабзавучу і індустріальний технікум. В кінці вересня 1931 року вийшов перший примірник газети “За більшовицькі темпи”.
 У 1929 році виникло товариство “Допомога”, яке об’єднало бідноту району і кустарів. Воно займалось виробництвом меблів і вапна, ремонтом одягу і взуття.

 По всій Україні немає жодного міста чи села, яке б не зачепив своєю чорною рукою голодомор. Городоччина булла також далеко не останньою серед тих, хто сплатив йому Данину. Сотні, тисячі пам’ятних доль, гірких спогадів і польових, нікому не відомих, могил. Як і повсюди жодна сім’я Городоччини не пережила його безболісно.
 У Городку у 1930 – 1933 рр. Були колгоспи ім. К. Маркса і К. Лібрехта, “Серп і молот”. Більша частина Городоцького селянства, в руках якого нараховувалося 65,5% всіх земель району, не прийняло нової форми господарювання. Чимало з них було експрепрійовано і вислано за межі області і України. Сотні хазяїв були ізольовані в сталінських таборах за невиконання непосильних державних завдань по хлібозаготівля.
 Голод і його наслідки психологічно зламали значну частину одноосібників, щоб не бути розпроданими і вижити за умов державного диктату і насилля, вони свідомо поновлювали колгоспи. Тому, вже на початку березня 1933 року в районі усуспільнений сектор нараховував 54% всіх земель.
 На кінець 30 – х рр. майже всі селянські господарства були кооперовані. Були розроблені певні державні заходи по обмеженню одноосібників. Все це сприяло певному росту добробуту колгоспників у наступні роки. Офіційна пропаганда нав’язувала про перемоги і досягнення соціалізму, хоч і в соціально – економічному, і в культурно – освітньому житті були і незаперечні успіхи. В 1934 р. в Городку було створено першу бібліотеку.
 В 1936 р. у Городку відбулись два кінофестивалі для колгоспної і учнівської молоді.
 З середини 30 – х рр. у райцентрі почали працювати різні професійні школи: педагогічна, медичних сестер, фабрично – заводського навчання.

 Чорною пеленою накрили Поділля, (в тому числі і Городоччину) сталінські репресії. Зміцнення тоталітарного режиму супроводжувались “чисткою” суспільства від “шкідників” і “ворогів”. На Городоччині ярлики троцькістів дістали сотні чесних людей, близько 1100 наших земляків стали жертвами репресій. Горе не обминуло практично жодної сім’ї нашого прикордонного району.
 21 квітня 1930 року УККП(б)У затвердив спеціальну таємну інструкцію “Про чистку прикордонних округ” розіслану секретарю Кам’янець – Подільського окружному партії. Згідно з цієї вказівки з Городоччини було депортовано за межі України осіб, які так зване антирадянське минуле, або близькі чи родинні зв’язки в Польщі, Румунії. З 1939 року почала працювати кінопересувка, що обслуговувала села району.
 Напередодні Великої Вітчизняної війни в Городку діяла десятирічка і дві семирічки, районний будинок культури, профспілкові клуби, кінотеатр, районні бібліотеки – для дорослих та дітей. При будинку культури були організовані хоровий, танцювальний, музичний та інші гуртки самодіяльності. Молодь залучалась до заняття спортом, оборонної роботи

 Одним із найстрашніших злодіянь у Городку став розстріл 191 цивільного жителя на плотині. Стався цей злочин в листопаді 1942 р. Серед розстріляних було 40 дітей віком від 1 до 15 років. За свідченням кучера І. Степанченка (від 18 червня 1944 р.), він відвіз коменданта Білик до плотини, де було багато жителів Городка. Їм подали команду роздягатись і живими заходити в могилу, де вони й були розстріляні.
 Ще один злочин стався 1 листопада 1941 року. Жандарми зібрали в Городку на площі близько 300 євреїв, погрузили на машини і відправили в Ярмолинці, де їх зігнали в барак, де вже було багато євреїв з інших регіонів. Декілька днів тримали їх без їжі та води. Потім витаскували із барака і, розбивши на групи 200 – 300 чоловік, примушували копати могили, після чого примушували роздягатись і розстрілювали.
 Німецько – фашистські загарбники грабували населення, вивозили до Німеччини устаткування з державних підприємств і колгоспів.
 В Городку в населення було забрано 227 голів великої рогатої худоби, понад 2 тис. штук птиці, тощо. 200 юнаків та дівчат насильно вивезли на примусові роботи до Німечини.

 Проте, незважаючи на жорстокі розправи, боротьба тривала.
 В цей період створюються підпільні групи в селах району. З метою об’єднання сил і координації дій підпільних груп і організацій. В кінці серпня 1942 р. в с. Кузьмин відбулась важлива зустріч керівників Сатанівського підпілля, в якій взяли участь: Г. С. Корецький, Т. В. Коваленко, Г. І. Хомик. А. Т. Нирко.
 На зустрічі йшла мова про створення партизанського загону. На одне із таких засідань підпільників потрапив колишній суддя району Островський, котрий як пізніше з’ясувалось був агентом гестапо.
 Щоб виконати свій чорний намір, Островський в обхід місцевій жандармерії і поліції передав складені списки підпільників Сатанова, Городка і Ярмолинець Рівенському гестапо, яке раптово 2 жовтня розпочало арешти підпільників.
 Щоб провчити жителів Городка, населення зігнали в центр міста. Де перед будинком культури на дубі було повішано: В. О. Верещинського, І. А. Амбрука та Г. О. Хомика, остальних підпільників було вивезено в Ярмолинці і розстріляно.

 Згодом дощ перейшов на густий сніг, який іще більше ускладнив долання оборонних позицій гітлерівців.
 Запеклий бій розпочався на околиці нашого міста з боку обласного центру – в районі Кошарної. Військові підрозділи Гвардійського полку, наступаючи, першими перекрили залізничну дорогу, захопили станцію “Вікторія”. Фашисти навіть не встигли вивезти звідти свої ешелони, навантажені танками.
 Дев’ятий механізований корпус третьої гвардійської танкової армії 1 – го Українського фронту вступив 25 березня 1944 року в жорсткий бій за визволення Городка. В результаті, того самого дня було визволено і райцентр, і декілька прилеглих до нього сіл.
 Ця подія зафіксована в оперативному зверненні радянського інформбюро.
 Городок був під окупацією 990 днів. За визволення Городка загинуло 240 радянських солдат і офіцерів. Вони поховані в братській могилі в центрі міста біля районного будинку культури. Не повернулися з полів боїв Другої світової війни понад 300 городчан.

 У вересні 1944 р. став до ладу цукровий завод. Почали давати післявоєнну продукцію механічний завод та інші підприємства.
 У 1949 році розпочалось будівництво другого цукрового заводу, який почав працювати в 1952 році.
 1957 році до ладу став молочноконсервний завод, який виготовляв згущене молоко, кефір, масло …ТОВ « Городоцький концервний комбінат»
 В 1961 році побудовано кінотеатр на 600 місць.
 В 1964 році відкрито дитячу музичну школу.
 Крім цих підприємств, у Городку працюють харчокомбінат, « міжколгоспбуд», ремонтний завод, районне об’єднання, «сільгосптехніки», авто підприємство, комбінат побутового обслуговування та інші.
 1967 році у місті діяли поліклініка ( 26 кабінетів), районна лікарня ( 265 ліжок), водолікарня, 5 фельдшерських пункти. На сторожі охорони здоров’я стали 50 лікарів та 400 медпрацівників.
 У Городку діяли 6 загальноосвітніх школи ( 2 середні і 4 восьмирічні) та 2 школи робітничої молоді, в яких в 1970 р. працювало 179 учителів, навчалося 2787 учнів.
 В 70-80-х роках районний будинок культури та будинок культури на цукрокомбінаті, клуби на верстатобудівному і ремонтному заводах.
 Велику культурно-освітню роботу в місті проводили 2 бібліотеки : для дорослих та дитяча, та бібліотеках промислових підприємств верстатобудівного та цукрового заводах.

 Місто має два стадіони, дитячу спортивну школу, спортивний зал.
 В районні діє перша на Україні Римо-католицька Вища Духовна Семінарія Святого Духа, де студенти здобувають вищу духовну освіту та інститут Богословських наук.
 В м. Городку йде активний процес відродження релігійного життя, свободи віросповідань, як важливого фактору народної духовності.
 В місті діють 2 православних церкви Московського патріархату, церква київського патріархату, 3 римо-католицькі костьоли, будинок милосердя при костьолі, церква християн баптистів.
 При церкві Московського патріархату відкрито Духовно-просвітницький центр « Держава» (2004 р.), збудовано православну каплицю (2004 р.).
 Через Городок пролягла залізниця Гусятин-Київ через станцію «Вікторія», республіканські шляхи Чортків-Київ, Чемерівці - Київ, Івано-Франківськ - Хмельницький, Чемерівці - Віниця.
 З 1991 року працює місцева студія телебачення.
 З 1993 рокц працює районний краєзнавчий музей, де зберігається понад 5 тис. експонатів.
 Жителі міста мають можливість проводити своє дозвілля в районному будинку культури та центральній районній бібліотеці.
 За роки незалежності в Городку було відкрито меморіал Слави (1991 р.), погруддя М.С.Грушевському (1996 р.), Курган Пам'яті (1995р.) Меморіал загиблих військовослужбовців австро-угорської армії 1914 р. ( 2004 р. )
 В 2001 році відкрито міський ринок. У вересні 2002 р. відкрито школу з польською мовою навчання.
 В 2004 р. за рахунок гранту посольства США Городоцька центральна бібліотека відкрила інтернет-центр.
 В 2003 р. перейшла в нове приміщення художня школа.
 На 1.01.2005 р. в м. Городку проживає 19.7 тис. чоловік. 2004 р. – м.Городок відвідав депутат Верховної Ради В.Ющенко.
 Городок став одним з найпривабливіших міст Поділля.